голодомор

Зима 1932 – 1933 років видалася страшна…Нашу  землю  спіткала  мовчазна , страшна біда.  Вона  ходила  від  дверей   до  дверей ,  від  фіртки  до  фіртки,  від  села  до  села .  Ця біда…  Голодомор - так  звана  мовчазна  голодна  смерть . За  різними  даними  від  сталінського  терору  загинуло  7-20 млн . чоловік . Але  на жаль  точні  дані не можна встановити .

      З  настанням  темряви  засвітіть  і  поставте  свічку  на  підвіконнях  так , щоб  її  було  видно  знадвору .  Цей  вогник  символізуватиме  нашу  скорботу  і  пам’ять   про мільйони  загублених   життів .  А  також  на  честь  пам’яті  жертв  геноциду  Українського  народу  вшануйте  їх хвилиною  мовчання.

Ева.1 уч. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, голова схилена до землі, а обличчя майже немає.

Рената.Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.
Віка. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. І на ранок усі діти мертві.
 Яна.Спіть діти, спіть міцно,
Янгол божий на порозі,
Вже не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть ноги.
Натопила маковинням
Затулила лядку й комин,
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову:
Спи, синочок, горе-ласку, засинай навіки, доню…

Ната. Голодомор,  ой, як  це страшно,

Це  помирали  люди  із  села.

Все  це  було  на Східній  Україні,

Де  влада  будує нове їм життя .

І  люди  вступали  у  їхні  колгоспи,

А  хто  не  вступив  - виганяли  із  сіл,

В  Сибір, до  Уралу, геть  на чужину.

Назавжди  покинувши  рідну, Вкраїну .

Там  люди  гинули  в нужді  і  злиднях.

Мільйони  із  них  не  вернулись  назад .

Ті  люди  страждали, ті  люди  вмирали:

І  мати ,  і  батько, і  донька,  і  брат.

Вже  82  років  минуло ,  відтоді  .

Та   біль  той  не вщухне, і  рани  болять.

Про  це  не  забудьмо !

Про  це  пам’ятаймо !

Ми  мусимо  всі  ті  часи  пам’ятать !
Юля. уч. /на сцені з”являється мати-Україна, запалює свічку, звучить ф-ма, на сцену і в зал виходять діти зі свічками/

УкраЇна
Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого жзалишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!(Україна (шепоче) Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси, стривайте!
Куди ж ви, як же я без вас? (голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть!

Вася4. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Карина.Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Міша6. Хай же пам”ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

пісня «Боже, Україну збережи»/

Велика родина була у Петренків: Матуся і тато, бабуня і дід, Чотири синочки і доня Оленка — Охочим до праці й щасливим був рід. Сміялась матуся, закохана в тата, Навчала бабуня малих онучат. Сім'я незаможня, любов'ю багата, Та хліба до столу завжди вистача. Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла. У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола. На комині вузлики гріються з маком, З насінням петрушки, з чорнушкою теж. А піч зігріває всіх ніжно і м'яко, І дідова казка… І пісня — без меж. Отак би їм жити в щасливій родині…

Аж тут тридцять третій снігами несе. Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все. Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара. І падають в ноги, і просять всіляко, А ті забирають останнє з двора. «Ну як тепер бути? Забрали корову І все до зернини. А діти, а ми?» Ідуть тато з дідом копати в діброві Якогось коріння посеред зими. На городі пусто. В хаті мертва тиша. І синки опухлі Мов живі мерці. Знов оладки з листя— І водиця в кухлі Ось і всі наїдки У її руці.

Пропікають очі Материну душу. І сама голодна, І в очах туман. Чоловік поїхав У краї далекі Поміняти речі На якийсь наїж. У льоху сховала ,Зерняток півглека —Перерили землю І знайшли… Грабіж!Хто ж таке затіяв Учинити горе? Жевріла ж надія Вберегти синів. Декілька зерняток У голодну пору Врятували б діток…Але світ зимів.Вже часник на лузі Вигребли з корінням, Обірвали липу, Кропиви нема. Не зійшла картопля Саджена лушпинням…Люди, мов примари. Голод. Смерть. Пітьма. Сизим літнім ранком Чоловік до хати Не прийшов — приплівся На хитких ногах. Він приніс в торбинці Хліба дві буханки, Вісім картоплинок І один киях. Все оте багатство Їм дало надію, Що сини ще будуть Бігати в дворі. І в краях далеких Хтось зерно посіє І не дасть померти Їм і дітворі. І молилась мати Всім богам на світі, І варила зерна На одній воді. І по три зернятка Віддавала дітям, Щоб жували довго Зубки молоді. А сусід під тином, Мов собака, виє. Роздирає груди І лице своє. З'їв синочка, ситий, Він не розуміє, Що страшніш за звіра Відтепер стає. Ліпиться малеча До худого тіла. В батькові долоні Туляться вуста. «Таточку, не з'їжте, Як Матюшу з'їли, Будемо слухняні…» Він їх пригорта. «Ви не бійтесь, діти, То нещасні люди. Їм затьмарив голод Розум і серця. А минеться літо — Там кислички будуть. Наберуться сили Зморені тільця. І шипшина, й терен, Глід і горобина, Бузина й калина Вмерти не дадуть. Восени до столу Буде і хлібина. Тільки треба літо Якось перебуть».

Стояли хати у морози взуті, Закутані у латані сніги…А на печі в лютневій каламуті —Замерзлі люди, наче батоги. У хаті морок, нікому ховати Мерців, яким не дошкуля зима. І обнімає мертвих діток мати, Вона мовчить, бо вмерла і сама! Хто слово скаже, пом'яне померлих, Вони жили й любили на землі, За що, питаю, їх зі світу стерли, І розчинили в забуття імлі?!Ну хто згадає материні руки, Що притискали ніжно немовля, І хто відчує передсмертні муки? —Сама холодна й мертве янголя. На світі зосталась з великого роду Єдина Оленка… За всіх пожила…Залишилось з того святого народу Лиш декілька душ із усього села

Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.